У Запорізькому електротехнічному фаховому коледжі знову засяяли барви й мерехтіння ниток — традиційно відсвяткували День вишиванки. Студенти та викладачі прийшли у вишитих сорочках не лише, щоб продемонструвати красу та унікальність орнаментів. Вони підтвердили просту й водночас величну істину: вишиванка — це не про моду, це про приналежність до тривкої, живої культурної нитки, що поєднує покоління.
Цього дня аудиторії перетворилися на імпровізовану галерею: подільські й слобожанські мотиви, полтавська біла гладь, геометрія степових візерунків, відсилки до запорізького козацького спадку. У кожного — своя історія: сорочка, вишита руками бабусі; сорочка, придбана на ярмарку, щоб почати власну традицію; сорочка, що стала першою у родині, але точно не останньою. Візерунки говорили мовою, яка не потребує перекладу: про пам’ять, гідність, любов до свого.
Я встану рано-вранці, на світанку,
Як спалахне на квіточці роса.
Вдягну найкращу в світі вишиванку —
І оживе, засвітиться краса
В промінні сонця. І моя сорочка
У рунах, в квітах зразу оживе…
З чарівних квітів я сплету віночка —
Й над світом щира пісня попливе.
Ці рядки влучно формулюють настрій свята: вишиванка оживляє не лише льон і нитку — вона оживляє спільноту. У поглядах — гордість, у посмішках — легка хвиля домашнього тепла, у світлинах — відчуття плеча поруч. День минув без зайвого пафосу, але з тим тихим піднесенням, яке залишається надовго. Бо йдеться не про один календарний день, а про культуру повсякденності: вдягати символ усвідомлено, піклуватися про своє й із повагою ставитися до чужого.
Дякуємо всім, хто долучився. Бережімо і примножуймо цю традицію — щодня, а не лише у свято.
Ще більше світлин — на сторінці коледжу у фейсбуку:
facebook.com/zefknuzp
